• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЗАКЛАД
• Шкільний музей

Музей українознавства

---

Презентація музею -

---

Історія музею.

Вступ

Наш шкільний музей українознавства заснований в 1998р. як краєзнавчий музей,учнями школи під керівництвом вчителя Салаш Я.М. Спочатку це була світлиця, потім краєзнавчий музей, який заходився в іншому класі. У зв’язку з виробничими потребами школи, музей було перенесене в дане приміщення у 2003р. У 2008р. наш музей зареєстрований при Львівському обласному центрі краєзнавства, що перебуває у сфері управління МО і Науки України.

У музеї всі (предмети) експонати автентичні, зібрані в наших селах Чайковичах і Колбаєвичах. Вони відображають життя і побут односельчан кінця ХІХ – початку ХХ століття.

В музеї є такі експозиції:

1. Загальна характеристика історико – етнографічних регіонів України.

2. Предмети домашнього побуту.

3. Знаряддя праці для обробітку льону.

4. Зразки вишивки українського одягу.

5. Житлове приміщення сіл: «покій»,«куток ванькера».

6. З історії села Чайковичі.

Дана карта дає нам можливість побачити, на які історико – етнографічні регіони поділяється Україна, який типовий одяг характерний для кожного регіону.

«Полісся», «Волинь», «Слобожанщина», «Поділля», «Таврія», «Запоріжжя», «Середня Наддніпрянщина», «Буковина», «Галичина». Галичина в свою чергу поділяється на Гуцульщину і Бойківщину, Опільщину. Наш самбірський район відноситься до Бойківщини. Ось тут на цьому стенді ми бачимо графічне зображення житла бойків, як виглядало бойківське подвір’я; тут бачимо сусік, який можна ще і сьогодні побачити на деяких господарствах; огорожа – пліт, трьох- банна дерев’яна церква під гонтям, дерев’яний дах з маленьких дощечок (як паркет), тартак (пилорама) млин, будинки з вхідними ганками. Такий тип будинків є ще декілька у нашому селі. Житла були переважно дерев’яні, оббиті глиною і побілені у голубий колір, покриті здебільшого червоною дахівкою - черепицею. До кінця ХІХ ст. хати покривали соломою. Тут у нас є макет житла нашого села. Із соломи робили в’язки, які називали кички і ними ряд за рядом накривали дахи. За часів Австро – Угорської монархії в Рудках було збудовано цегельний завод (розвалини якого ми бачимо біля залізничної станції в Рудках) тут випалювали дахівку і цеглу. Цегельня була і у нашому селі. За розпорядженням Австрійського уряду, там, де була глина, для місцевих потреб споруджували такі малі цегельні. До сьогоднішніх днів збереглася хіба що сама назва, тепер там сміттєзвалище. А цегельня працювала до середини 80р. Старі будинки, які мають черепицю з клеймом Рудківської цегельні.

Перед нами дві картини із зображенням бойків, намальовані випускником школи Марком Михайлом Ярославичем , який закінчив Львівську академію мистецтв.

На них ми бачим, яким був одяг у жінок . Біла полотняна сорочка, прикрашена вишивкою, спереду жінки носили запаски на досить барвистому поясі. Голову прикрашали хусткою і віночками. Щодо хусток, то вони були навіть характерні для окремих сіл. Так в Чайковичах жінки носили хустки з досить вузеньким віночком, а в Колбаєвичах віночки були досить широкими, а в Погірцях хустки мали квіти по всьому тлі хустки. Тут можна схарактеризувати одяг (спідниці у ХХ ст. носили в Чайковичах досить вузькі, або в складки – фалди, а в Колбаєвичах - зморщені). За одягом можна було розрізнити звідки, з яких сіл походили жінки).

Чоловіки носили полотняні штанці і сорочки, поверх носили кожушок – хутряна бурукавка контуш, на голові кресаня – оздоблений пір’ям , черес – чоловічий шкіряний пояс на ногах постоли, які робили з одного шматка товстої або м’якої коров’ячої, свинячої сиром’ятної шкіри.

Стенд «Народні промисли Львівщини» дає нам відомості, які промисли розвивалися в нашому краї. Тут ми бачимо, що було характерне для с. Чайковичі, с. Сусолів – це лозоплетіння. У музеї є експонати валізи, кошики. Плели полу ніжки - спеціальна скриня для воза. Дерево було дорогим. Місцевість була сировинним придатком для імперії. А місцеві жителі використовували вербу, лозу для вироблення господарських предметів. Є в нас зразок верстата.

В експозиції «Предмети домашнього побуту», ми бачимо переважно дерев’яні і керамічні вироби. Для потреб муки чи крупи в малій кількості жителі використовували жорна. Жорна знаходились в сім’ях переважно за дверима. Люди мололи ячмінь, кукурудзу на крупу. Ось тут у нас знаходиться жорна. У побуті поширеним начинням були нецки (ночви). Як бачимо тут вони різних розмірів. Їх призначення також було різним для вироблення тіста на вареників, макаронів, печива, прання, купання дітей. Ось тут знаходиться віялка, якою віяли, очищали зерно, лопати для садіння хліба у піч, ціп, яким молотили зерно пшениці чи проса. Маснички, в яких били масло, діжки, в яких зберігали (відкладали) сир, квасили борщ взимку, «пес», який служив предметом для зняття чобіт і предмети мірки шевця для виготовлення взуття. І тут маємо дошку для прасування.

В експозиції «Знаряддя праці для обробітку льону», знаходяться знаряддя від початку обробки льону і до кінця, тобто до виготовлення тканини. Льон був однією з найбільш поширених рослин нашого краю, яка піддавалась обробці. Льон вибирали влітку на початку серпня, вимолочували з нього насіння ціпом або праником, які служили для биття олії. До речі, в селі була оліярня, в господарстві Сороківських (Меринів). Потім льон стелили на серпневі роси, коли він добре вилежався збирали у в’язки, вимочували у воді, м’яли, тіпами.

Гремблі(драчки) служили для того, щоб здирати з рослин оці коробочки з насіням, потім милицями ламали рослину позбавляли волокно від терміття(пасдєрі) тіпали, били об стовби і вона набирала м’якої форми . Після мидлиці льон обробляли терлицею. Для того аби льон був рівним, його чесали на щітках. Потім з льону пряли нитки на веретенах, на пряслиці. Нитки змотували на такі мотальниці - мотовило, в мотках передавали ткачам. Ткачів у нашому селі було два Михайло і Василь Винницькі (Гусаки). А в основному ткали ткачі с. Колбаєвичі. Тут у нас є зразок частини ткацького верстата з села Колбаєвичі. Потім тканини маглювали (випростували). Бачимо різні маглі вже в ХХст. Люди використовували праски (залізка) на вугілля (в середину вкладалося вугілля і воно нагрівало праску і другий тип, коли нагрівалось на бляті кухні.

Ось тут знаходяться різні зразки полотна, яке ткали в с. Колбаєвичі. Для господарських потреб на міхи і для постелі чи одягу. Одяг зберігали в скринях. Скриня було своєрідним приданим для дівчини. Вона, виходячи заміж, везла з собою скриню зі своїм приданим. Бачимо скриню дерев’яну і другий тип, оббитою бляхою, яка була більш придатною для подорожей.

Тут перед нами знаходиться механічна прядка (візок), яка прискорювала, а головне – приводилась у рух ногою. Пряли на ній переважно конопляні нитки.